- Петре Дмитровичу, ми на порозі зимового туристичного сезону. Літній позаду. Чи задоволені ви здобутками?
— Літній туристичний сезон у Ворохті фактично не склався. Ми провели моніторинг і зробили висновок, що в 2010 і 2011 роках місяці червень і липень випали. Частково почали до нас їхати люди в серпні, на початку вересня. Більше того, бачимо, що їхали до нас ті люди, котрі пов’язують власний відпочинок із користю для здоров’я. Адже в цей період у нас почався дуже вдалий сезон на білі гриби і ягоди. Вони на місці заготовляли для своїх родин екологічно чисті дари природи, відпочиваючи і в приватному секторі, і на турбазах. Ми звикли, що починається сезон і люди самі мають прийти. Однак так не сталося. Підприємці, котрі сьогодні надають послуги в приватному секторі, на базах відпочинку, вже зрозуміли: тепер за туриста треба боротися. і для цього треба йому показати, що ще ми маємо, окрім свіжого повітря, чистої цілющої води тощо. Є ж різні люди і за фінансовою спроможністю, і за уподобаннями, є пасивні і є активні у ставленні до відпочинку. Є ті, котрим достатньо відпочити на свіжому повітрі з книжкою, а є такі, котрі прагнуть активного проведення часу. Тому сьогодні у нас активно розвивається агротуризм. Це коли люди приїжджають на полонину, там зведено котеджі, відтворено старі гуцульські традиційні господарства, людей зустрічають гуцули в автентичному одязі, пропонують гуцульську кухню і можливість усамітнитися на кілька днів серед природи. Вони можуть побачити, як переробляють овече молоко на сир, і одразу ж придбати ті продукти. Сьогодні ці послуги надає сім’я Саманюків. У них на полонині прекрасні умови. Я переконаний, що такі екскурсії ставатимуть щораз цікавішими.
- На якій полонині можна відчути себе гуцулом?
— Це полонина «Борсучня». Ми маємо декілька полонин у Ворохті. Сьогодні для нас найголовніше — популяризація такого виду відпочинку.
- Чим ще плануєте зацікавити туристів?
— Якщо взяти для порівняння відпочинок у Європі, зокрема у високорозвинених в сфері туризму Швейцарії чи Австрії, то сьогодні вони ставлять таку вимогу: поруч повинні мати можливість відпочивати люди з високим достатком, з середнім та з невеликими статками. Там, приміром, є великі парки для відпочинку. В їхніх межах усе — від цвяха і до продуктів харчування — місцевого виробництва. Людина платить 10 доларів, і має право користуватися кухнею, грати на гітарі біля вогнища, наприклад, і користуватися всіма вигодами того парку. Я про це розповідаю нашим підприємцям, наголошуючи, що є багато людей, котрі хочуть приїхати відпочити навіть на кілька днів, але при цих сьогоднішніх цінах туристів немає. і ніхто з підприємців не знижує ціну, а має мету ще її підняти, аби надолужити те, що втратив, коли туристів не було. За такого підходу не буде їх узагалі. і сьогодні ми проводимо роз’яснювальну роботу серед людей, котрі надають послуги з туризму.
Ми започаткували такий проект з умовною назвою «Сон на сіновалі», коли за цілком невисоку ціну турист може відчути екзотичний відпочинок, переночувавши у власному спальному мішку у разди, котрий має приватне обійстя. Чому б і ні. Це за п’ять гривень, а ще за п’ять гривень турист може на вашому подвір’ї розмістити свій намет. Тут же господарі можуть реалізувати свою продукцію.
- Чи не здається вам, що Ворохта потребує промоції?
— Нині ми взялися за створення фільму — такої собі віртуальної мандрівки Ворохтою. Щоб людина знала і могла з того фільму довідатися про те, що вона зможе побачити, коли зійде на гору П’ятихатки. Чи є там вода, чи є дрова, який відпочинок, що цікавого побачить... Так само і про інші місцевості ми розкажемо в тому фільмі. Ще один цікавий культурологічний нюанс. Сьогодні ніхто з екскурсоводів не говорить про австро-угорське минуле цього краю. Ми маємо історію, котра залишилася з того легендарного часу. У Ворохті збереглися чотири австро-угорські мости. Один з них унікальний, бо такий віадук, як у нас, один є Європі. Мости добре збережені. І тут є чимало роботи для всіх. Завдання влади — дати поштовх для розвитку, розробити цікаві маршрути, анотації, а підприємці мають вкладати кошти — і разом ми створимо цей фільм, котрий, вірю, стане цікавим для туристів, і вони відкриють для себе наш край.
- У часи недавнього минулого Ворохта була не лише туристичним центром, а й центром професійного спорту.
— І спорту, і промисловим центром. Коли діяв наш лісокомбінат, то у Ворохті працювало три тисячі людей з навколишніх сіл і з сусідніх районів. Сьогодні на його базі є компанія «Вествуд», котра несе великі збитки для селища.
- Візитівкою Ворохти завжди була база «Авангард». В якому стані вона сьогодні?
— Поки ділили, кому належатиме база, довели до того, що трампліни стали аварійними. Сьогодні є інвестори, котрі майже завершили реконструкцію бази. Маємо листа від Міністерства освіти, науки, молоді і спорту, де просять посприяти у процесі знесення самовільного ринку на території бази, бо там будуть зводити сучасні трибуни. Трампліни також розбудують і модернізують. Адже для туристів завжди цікаво подивитися на стрибки з трампліна.
- Петре Дмитровичу, погодьтеся, що для туристів дуже важливим чинником привабливості регіону є стан доріг.
— Центральна дорога у нас в критичному стані. У Ворохті є дуже багато роботи. Якщо сьогодні говоримо, що Ворохта є центром розвитку туризму і спорту, якщо сьогодні через Ворохту йде дорога і на Верховину, і на «Буковель», і на Говерлу, то мусимо про неї дбати. На жаль, коли для Микуличина на ремонт комунальних доріг цього року виділено мільйон сто п’ятдесят тисяч, то для Ворохти — 121 тисячу. Що можна за ці кошти зробити з асфальтним покриттям? Це смішно. Дуже правильно було пустити сюди поїзди зі сходу, це дало прекрасний поштовх для налагодження стосунків і промоції нашого краю. Люди, котрі до нас тоді прибули, як на мене, залишилися задоволені і позбулися негативних стереотипів та упереджень. Тішить те, що Михайло Вишиванюк, відвідавши Ворохту, дав доручення управлінню капітального будівництва прискорити введення в експлуатацію 12-квартирного будинку для працівників санаторію «Смерічка». Це був довгобуд, котрий простояв майже 15 років, Михайло Васильович виділив на це кошти, і тепер будинок уже завершено. За словами голови ОДА, 2012 рік стане переломним для селища Ворохти. Маємо протокол, де за дорученням Президента України Ворохту включено до центру підготовки олімпійців до зимових видів спорту. Я впевнений, що ми зробимо за 2012—2013 роки багато. На наступний рік плануємо освоїти 33 мільйони на будівництво колекторів очисних споруд і відновлення старих. Цього року ми провели капремонт лікарні і дитсадка. Питання про доцільність лікарні у Ворохті ми вже зняли.
- Петре Дмитровичу, що, на вашу думку, може стати найбільшим поштовхом для розвитку Ворохти у майбутньому?
— Ми хочемо вийти з ініціативою до Президента і Кабінету Міністрів про те, яким ми бачимо сьогодні розвиток цього краю і як можна дати людям шанс самим вийти з кризового стану. Адже сьогодні туризм залежить від туриста, а оскільки економічний стан держави слабкий, то й туристів негусто. Ми бачимо такий вихід — дати людям можливість заробити самим у себе. Залучити населення у будівництво. Як можна підняти цей регіон? Мусимо рухатися до зеленого екологічного туризму, до автентики. Держава має дати нашим людям цільовий безвідсотковий кредит. Це дасть поштовх горянам розвивати свій край. Бо ж нині, ви знаєте, якщо десь щось будується, то це значить, що хтось заробляє гроші за кордоном, і 70% таких сімей розпадається або ж сім’я продає землю. А продаж земель — це не вихід у кризовий період, бо під час кризи вигідно продати землю неможливо. Отож наші люди сьогодні продають найцінніше — землю — за дуже заниженими цінами. Це ще тягне за собою іншу проблему. Тотальний продаж землі зменшує поголів’я худоби у нашому краї. І це проблема. Я підсумую все словами нашого місцевого філософа Шекерика-Доникового: «Ми будемо цікаві світові тоді, коли будемо ходити у гуцульському традиційному одязі, готувати традиційні страви, розмовляти гуцульським діалектом, забавляти гостей своїми співанками і танцями... І лише тоді ми зможемо затягнути сюди туриста, і урльоповника, і люфтівника». Ви знаєте, що урльоп — то відпустка, а люфт — то відпустка на три-чотири дні. Слова цієї людини мають стати нашим орієнтиром.
