У Бурштині не розуміють, чому репертуар і спілкування Міки Ньютон — російськомовні

Виступ представника України на пісенному конкурсі «Євробачення-2011» у Дюссельдорфі Міки Ньютон з особливими переживаннями дивилися жителі невеликого прикарпатського містечка Бурштина. Причина такого емоційного споглядання проста — це мала батьківщина співачки.

Шкільна прима-дама   

Приїхавши до Бурштинської школи №3, в якій навчалася тоді ще невідома Оксана Грицай, я одразу звернула увагу на її фотокартку у фойє школи серед інших облич на дошці з написом «Вони примножили славу школи». «Видно, що то артистка, бо всі переважно у класичній формі, вона — в артистичній. Бо школа справді пишається, школі дуже приємно за досягнення, які показують наші учні», — розповідає директор ЗШ №3 Наталя Слободян.


Якою була учениця Оксанка Грицай, добре пам’ятають її вчителі та директор школи. «У неї дуже тонка душа, вона може співчувати, жаліти. Через те, очевидно, вміє передавати різноманітні емоції у своїх піснях. Вона відчуває пісню, відчуває її зміст», — констатує моя співрозмовниця. Наталя Костянтинівна показує шкільний журнал та розповідає, що вчилася майбутня співачка добре. А найбільше любила українську мову та літературу, саме з цих шкільних дисциплін мала найвищі бали — по одинадцять. Тому директорка не розуміє, чому тепер репертуар їхньої учениці здебільшого російськомовний та й мова спілкування теж. Продовжуючи тему успішності в школі, Наталя Слободян, заслужений вчитель України, жартуючи згадує, що свого часу поставила майбутній «зірці» заслужену четвірку з хімії. І додає, що це теж досягнення. «У мене такий статус, що можна бути трохи строгішою».


«За час навчання в школі Оксана Грицай була здібною ученицею, старанною, працелюбною, — згадує класний керівник зірки Марія Джочко. — Мала авторитет у класі. До уроків завжди готувалася систематично, якихось нарікань з боку вчителів до неї не було. Навпаки, кмітлива, товариська, ввічлива зі старшими. Такою і залишилася».


«У школі вона була в центрі усіх заходів, — зауважив вчитель музики іван Марцінів. — Оксана завжди була на видноті, постійно була на сцені». Теперішні школярі цього навчального закладу із захопленням та повагою ставляться до Міки Ньютон, її колишні однокласники — теж. «і в класі вона була не остання, прима-дама — вона вміла організувати колектив», — зауважила Наталя Слободян. Однокласники і після закінчення школи, а минуло вже десять років, поважають і підтримують її. Перед початком «Євробачення» деякі з них їздили до Києва, зокрема Володя Піцун, щоби гідно відпровадити її до Дюссельдорфа.
Кар’єра майбутньої співачки теж розпочиналася у стінах рідної третьої школи. Відсутність сцени — не зупинила її, адже в закладі немає актової зали. «Пам’ятаю, співала у спортзалі або у вестибулі «на живо», без мікрофона. Та дитина співала, а ми нею тішилися. Згодом перейшла у Палац культури «Прометей» на більшу сцену», — розповідає Наталя Слободян.


Те, що Оксана Грицай у майбутньому стане зірковою співачкою, як стверджують вчителі, було видно ще зі шкільної парти. «Коли вона закінчувала школу, ми бачили, що в перспективі це неординарна особистість, ми бачили, що вона не буде така, як усі. Кожен народжується під якоюсь зіркою, ось зірка вказала, якою має бути її зоряна дорога. Запорука її успіху — тандем із батьком. Тато був і підтримкою, і опорою, через те й діти гідні виросли. Він сформував ту дитину», — зауважила Наталя Костянтинівна.

Татусева дочка

Про дитинство Міки Ньютон, її перші кроки в музиці й співі, а також враження родини від виступу на «Євробаченні» розповів її батько Степан Грицай. Місце нашої зустрічі з ним те саме — рідна школа Оксани.
- Тож якою дівчина була в дитинстві?
— Її дитинство пройшло у шкільних стінах. Про це найкраще можуть розказати класний керівник і директор школи. А чому так? Мама — на роботі, тато — на роботі, дитина — в школі. Також Оксана була під пильним наглядом своєї старшої на п’ять років сестри Лілі, яка теж не пасла задніх. У мене дві абсолютно різні доньки, одна — співачка, друга — офіцер.

- Змалку мріяла стати співачкою?

— Тато стратегічно правильно її повів. На той час я міг усі її забаганки, що стосується професії, виконувати. Оксана заспівала десь у вісім років. Дві бабці, Царство їм небесне, співучі були. Прадід був музикантом, і я з інструментами дружу — з баяном, гітарою, трохи з фортепіано.

Оксана закінчила Бурштинську музичну школу і разом із сестрою щось собі «лялякали», співали. Якусь пісню заспівали гарно, на два голоси. Я запросив до нас місцевого композитора ігоря іванціва і кажу: «Послухай їх». А він мені: «З молодшої можна щось ліпити». і десь у вісім років це все почалося.
Уперше вона вийшла на велику сцену 1995 року на фестивалі «Золотий тік» у Галичі. Це був перший її публічний вихід, вона навіть місце якесь там зайняла. Далі пішли конкурси, конкурси, конкурси...

2000 року в Палаці культури організували її сольний концерт до п’ятиріччя творчості. А після закінчення дев’ятого класу, коли їй було 15, вирушили до Києва. Там вона вступила до естрадно-циркового коледжу, закінчила його екстерном — замість чотирьох років провчилася три, отримала диплом і вперед — працювати в шоу-бізнесі.

- Не страшно було відпускати доньку до столиці?

— Не страшно, бо я був біля неї. Я переїхав з нею до Києва, залишив тут весь свій бізнес. З нею був чотири роки, поки Юрій Фальоса не зайнявся її продюсуванням. Передав із рук в руки.

- Тепер часто додому приїжджає?

— Ні. Переважно на великі свята. Востаннє бачилися на Миколая. А потім уже не було коли.

- Зазвичай під час перегляду виступу на «Євробаченні» представника своєї країни кожен глядач переживає за нього. Вам було вдвоє складніше. Що відчували, коли дивилися на те, як Україну представляє ваша донька?

— Може, відчуття були б і трохи легші. Але перипетії до «Євробачення», з якою неохотою відправляли Міку Ньютон представляти свою країну, змусили мене дуже сильно нервувати на півфіналі. З мамою ми сиділи вдвох і молили Бога, щоб тільки пройшла у фінал, щоби принаймні закрити половині недоброзичливців роти. А фінал — це вже лотерея. За це я теж дуже сильно переживав.
Відчуття гордості — не те слово, це було щось неймовірне. Нехай гордиться Україна, що має такі таланти, а тато тішиться, що донька здорова приїхала. Я думав, що вона підупаде трохи, бо стільки сил, стільки, головне, нервів пішло. Я задоволений тим, що вона у мене тепер щебече, от буквально перед вашим приходом телефонувала мамі, усім привіт передала.

Мік плюс новий тон

...Міка Ньютон — не просто псевдонім, а псевдонім зі змістом. Перша частина її нового сценічного імені нагадує про фронтмена «The Rolling Stones» Міка Джаррера, друга — переклад з англійської, що означає новий тон, нове звучання. Оксана після свого вдалого виступу на «Євробаченні» змусила заговорити про себе по-новому, переконати навіть скептиків та недоброзичливців, що вона гідна представляти Україну своїм вокалом і артистизмом.

Скептичних глядачів вистачало і в рідному місті. «А ви думаєте тут інакше? — риторично зазначила вчителька з української мови та літератури Любов Піцун. — і тут всяке можна почути, але ми на то не звертали уваги. Ми знали, ми вірили в Оксану і далі віримо й знаємо, що це її підштовхне ще вище».
Торік Міка Ньютон мала приїхати до школи, чекали її з нетерпінням, проте з візитом не склалося. Для дітей, як зауважила Любов Піцун, це був справжній транс. Проте чекати не перестали. «Ну нічого, ми її дочекаємося. Третя школа її чекає, школа хоче її бачити — зірку, яка прославила Україну, Бурштин, тата й маму і школу, — підсумувала директор. і наостанок зазначила: — Ми всі бажаємо їй успіху, щоби вона й надалі була гордістю України. Ми вболіваємо за неї, любимо та поважаємо її».