В серпні цього року відоме Івано-Франківське арт-кафе «Химера» закрило свої двері для відвідувачів. За реконструкцію і ребрендинг закладу взялась компанія молодих і амбітних хлопців, на рахунку яких вже є стильне кафе «Мануфактура», що знаходиться на площі Міцкевича.
Не можна не визнати, що «Химера» за досить короткий час зуміла перетворитися на культове місце для мистецького і студентського середовища Івано-Франківська. Сталося це значною мірою завдяки дизайну Мирослава Яремака, а також ідеям, які Мирослав спільно з художником і галеристом Анатолієм Звіжинським втілили у простір «Химери». Концерти, виставки, книжкові презентації чи не всього цвіту сучасної укрсучлітератури, кінопокази арт-хаузного кіно, яке влаштовувала відеогрупа «Куб», створили свою власну, вдячну і стійку аудиторію. Настільки стійку і вдячну, що на початку серпня, коли кав'ярню закривали, ця аудиторія влаштувала перформанс «Похорон «Химери».
На форумах і блогах місцевих юзерів жваво точилась дискусія за і проти ребрендингу. Отож, очікування були великі, якщо не сказати завищені. 25 листопада нове арт-кафе з солодкою галицькою назвою «Мармуляда» відкрило свої двері потужним чотириденним дійством. З четверга до неділі включно до пізньої ночі «Мармуляда» зустрічала гостей концертами «Скрябіна», «Запаски», «Перкалаби» та «Перкалабських придатків», казками Сашка Лірника, кінопоказами, виставкою фотосесії «Гггієнізм» Ростислава Шпука, виставкою Яреми Стецика «Живопис по Перкалабі», «Рілля» та презентацією книги Михайла Стецика.
Чотири дні стали справжнім карнавалом. Люд юрмився у всіх чотирьох оновлених залах, прискіпливо оглядаючи новий дизайн і кайфуючи від насиченої програми відкриття. Заявку «Мармуляда» зробила потужну. Дизайн молодого Івано-Франківського майстра Дмитра Задерея разом із командою «Мармуляди» націлений на екологічні тенденції. Дерев'яна підлога в центральному залі, мінімалізм і чистота стилю одразу впадають в око. Цікаве вирішення дизайну останнього залу як великої книжкової шафи, до речі, й справді наповненої цікавими книжками (і головне - можна читати в цьому залі, лежачи в гамаку), створює комфортну і водночас артистичну атмосферу, що мала б привернути увагу публіки. Однозначно шкода фантасмагоричного дизайну Мирослава Яремака, але ребрендинг все-таки - це повне оновлення, так що минула «Химера» залишилась у вдячній пам'яті завсідників. Настав новий період.
Не обійшлось і без певних мінусів. Очікувалось, що персонал буде вишколений симетрично до високих заявок у програмній концепції і стилістиці. На жаль, з цим поки що не склалося. Кухня досить проста, з небагатим вибором, однак «фішки», на кшталт власних настоянок, є. Не можна не згадати і двох стильних барменів, які поза роботою є відомими у місті байкерами. Все це дає надію, що недоліки - це лише маленькі проблеми росту, які з часом зникнуть. І буде нам повна Мармуляда!
Русана Остапович, арт-директор «Мармуляди»:
Перш за все, збираємось зберегти всі добрі традиції, що за 5 років вкорінилися в цьому місці. Ну, і сподіваємось, що додамо нових родзинок! Новий дизайн, як на мене, цікавий та свіжий - завдяки Дмитру Задерею. Щомісяця плануємо мінімум один концерт за участю іменитих зірок: найближчим часом - піккардійці, «Даха Браха», Сашко Положинський та інші. Виставки - постараємось зробити щось оригінальне. Постійні перегляди фільмів та тематичні вечірки. Зрештою, закінчуємо цей рік, і в новий - з новими силами! Нудно розповідати про плани, хочеться, щоб ви самі все побачили та відчули! Тож запрошуємо - стежте за анонсами, діліться пропозиціями!
Ярема Стецик, дизайнер, музикант групи «Перкалабські придатки»:
Солодка і позитивна, в доброму гуморі назва «Мармуляда». Ця форма самовираження власників, у яких є певний смак, графічні уміння і дизайнерський «непрофесіоналізм», дали змогу забити фасад, меню та інші необхідності трилітровими слоїками, почепити динамічні гамаки, дозволили грубій, дикій цеглі бути доречною (у франківських закладах прийнято «вилизувати» цеглу). Покриття деревом підлоги у підвалі, теж ознака «непрофесійності», але це затишно і дорого. Тому цей нібито недолік варто похвалити. Чорна гнітюча стіна прикрасила мій «Живопис по Перкалабі» у дні відкриття. Я би хотів відзначити екологічність матеріалів, які було застосовано в оформленні, заміну вентиляції, простір і сміливість стосовно арт-формату взагалі.
Міні-фестиваль з нагоди відкриття - це був подарунок всім нам. У всіх був шанс скористатись. Арт-клуб всім потрібен, але мало хто бажає піднімати цей хрест. «Мармуляда» - це ознака світового підходу до культури без міністерств і управлінь, але разом з суспільством, меценатами, які водночас є споживачами цієї культури.
«Мармуляда» готова творити культурне середовище, але їй потрібна допомога. Може, колись з нашою підтримкою тут заграє Том Уейтс. «Перкалаба» якось грала в клубі в маленькому баварському поселенні на 300 осіб Іммельдорф. Маленький клуб, але там якраз перед нашим виступом мав сольний концерт Девід Гілмор з «Пінк Флойд». Великі зірки деколи прилітають і в маленькі клуби маленьких поселень. Бо є для кого.
Ростислав Шпук, директор фірми «Коло прайм»:
Свого часу "Химера" стала першим у Франківську фактичним прецедентом клубу з усіма наявними ознаками клубності: камерні або велелюдні зустрічі "за інтересами" (не лише алкогольними), кожна компанія-столик впродовж вечора обростала людьми, які збирались, не змовлялись про зустріч, але тішились "спільній мові" і присутності одне одного. В останній період існування "Химери" майже всі відвідувачі вже якоюсь мірою були знайомі між собою і здавалось, що якщо так піде далі, то щовечора можна буде робити переклички присутніх за постійним списком. Тим не менше "Химера" вичерпати себе не встигла (на те, що це була передчасна смерть у розквіті сил, вказував хоча б "похорон" з вінками, вуалями, свічками й квітами, влаштований вдячними "сиротами"), тож радикальна зміна брендової назви "з-під пера" Прохаська й інтер'єру, насиченого дизайнерськими елементами немалої мистецької вартості (авторства Яремака) не були "природними часовими процесами", а швидше - наслідком сублімативних прагнень нових господарів залишити свій слід в історії дизайну місцевих кнайп та мерчендайзинговим ходом, покликаним зробити переміни більш помітними, оновити публіку, точніше, розширити її "асортимент".
Отже, "Мармуляда" вирішила відмовитись від "духовно-батьківських" послуг своєї попередниці і розпочала з чистого аркуша (чи то простирадла), успадкувавши від "Химери" лише потяг відвідувачів, здійснивши значно більше "пєрємєн", ніж "трєбовалі їхні сєрдца". Новий заклад, на перший, "вхідний", погляд, витриманий у стилі антидизайну, тобто без пафосу досконалості, зате з непоганим мультимедійним оснащенням, але при пересуванні залами дизайнерських знахідок "знаходиться" все більше, завершеність добре промальовується, як і використаний слушний принцип, що умовно найдорожчими в створенні артового закладу мають бути ідеї, а не матеріали. І якщо звичним номінальним терміном "розкрутки" кнайпи є шість місяців, то "Мармуляда" отримала популярність з ходу. Бо був феєричний, чотириденний музично-літературно-художній фестиваль. Хотілось би, щоб він не закінчувався.
