Протести проти вшанування націоналіста Бандери

Україну знову розколює історія. Присвоєння звання Героя України Степану Бандері – не лише ще один політичний інструмент у руки Москви; крок Ющенка також викликав критику серед багатьох українців. Менш розколотою є країна принаймні в питанні засудження Голодомору – пише Ґергард Ґнаук у німецькій Die Welt.

Здавалося вже, що вибухова суперечка про історію та ідентичність в Україні затихла. Цієї неділі громадяни вирішать у другому турі виборів, хто має керуватиме країною надалі. Аж тут взяв слово президент, який має віддавати владу. Явно прагнучи прочитати нації останню лекцію з історії, Віктор Ющенко присвоїв суперечливому провідникові націоналістів Степану Бандері звання Героя України.

Також він влаштував велике урочисте зібрання з нагоди річниці битви під Крутами 1918 року, коли кілька сотень юних українців захищали свою тодішню (недовговічну) державу від більшовицьких військ. У глибокій засніженій провінції солдати вишикувалися ланцюгом для поминання.

Отже, країну знову сколихнула трагічна історія ХХ століття. Степан Бандера (1909–1959) був у тридцяті роки активістом Організації Українських Націоналістів. Став терористом: узяв участь в успішному замахові на тодішнього польського міністра внутрішніх справ. Войовничі українці, що хотіли зрештою створити для свого народу державу, сприймали Польщу як загарбника; ще одним таким була радянська Росія. У 1939 році потенційний союзник нацистської Німеччини виробив план, на який покладалися надії зі згадкою про позитивний досвід з Рейхом у Першій світовій війні. 1941-го, щойно Вермахт напав на Радянський Союз, Бандера проголосив незалежну Україну. Це Берлінові вже не сподобалося, тож наступні три роки Бандера з соратниками провели в концтаборі.

Пізніше ці радикальні націоналісти, які ще й після війни боролися з радянською владою, були безкомпромісно оголошені в Радянському Союзі ворогами. І те, що націоналісти-партизани створеної в 1943 році Української Повстанської Армії під час війни також брали участь в етнічних чистках, цю картину тільки зміцнювало. Так і живе жахливий образ «бандерівців». У Москві його залюбки перетворюють на політичний інструмент: Путін прийняв до Дня пам’яті Голокосту головного рабина Росії Берла Лазаря й похвалив роль, яку єврейські громади відіграли в боротьбі з «переглядом правди про трагедію Другої світової війни» в сусідніх державах. Лазар засудив принагідно вшанування Бандери, а російське міністерство закордонних справ назвало цей крок «сумнівним». В Україні рішення багато де наштовхнулося на критику. Для одних партизани Бандери – герої та визволителі, для інших такими є їхні противники, червоноармійці.

Менш розколотою країна є принаймні в засудженні голоду 1932-1933 років. Тоді московське керівництво в інтересах колективізації та брутальних конфіскацій зернових пішло на мільйони смертей від голоду в Україні та інших місцях. Хоча й ця тема викликає сум’яття. У січні Київський апеляційний суд на завершення свого розслідування у справі постановив, що за цей «геноцид» із майже 4 мільйонами жертв в Україні відповідальна радянська влада на чолі зі Сталіним. Розслідування в зв’язку з тим, що злочинці неживі, було припинено, проте цей процес для тих, хто вижив у Голодоморі, по ідеї відкриває шлях до компенсацій.

Сталіна в цьому питанні хоче захищати його онук, житель Росії Євґєній Джуґашвілі. Він оскаржив вирок і вимагає зустрічного процесу – проти тих українських чиновників, які долучилися до посмертного «заплямування» його діда. Ось що він дає для роздумів: «З формального погляду геноцид на початку тридцятих років на території України і деінде в світі не був кримінальним злочином».