Про відкриття нового автовокзалу Івано-Франківська «Галичина» вже писала. Надіялася, що неодноразова критика змусить задуматися чиновників і хоч щось зробити для сервісу пасажирів. Однак, видно, за цифрами людино-перевезень вони зовсім не бачать чи не хочуть бачити тієї людини, для якої начебто працюють.
Не знаю, як кого, а мене принижує, що автовокзал зустрічає шлагбаумом, хоча такий досвід запозичений зі Львова. Мене цікавить: кому не довіряють — пасажирам чи своїм колегам-водіям? Для перевірки водіїв є інші методи, хоча, скажіть, чи знає хто водія, котрий не зумів би обхитрувати тих, хто його контролює? Як каже мій знайомий: «Грошей валом на дорозі, лише треба зупинятися і підбирати їх». А можливо, автовокзал має такі прибутки, що декілька дядечків у будці для них не витрати? Зате ці витрати з кишень тих, хто купує квитки у касі.
Про каси — окрема мова. Те, що вони ледь не в Хриплині, зі мною погодяться всі, хто йде до них і йде, несучи багаж. За логікою речей, якщо мій автобус на сьомій платформі, то з якого дива мені треба пройти всі сім платформ, піднятися височенькими сходами до зали, пройти цю всю залу і нарешті дійти до кас. Ну добре, нарешті дісталися до кас. івано-франківська новація полягає в тому, що тут немає каси попереднього продажу квитків, а каса №1 майже завжди закрита. Тут працюють за таким хитрим графіком, що вас обслуговують не більше трьох кас, а черги до них — на півзали. Тож ніколи не можна прийти перед відправленням автобуса, а треба мати в запасі півтори-дві години, що ніколи не було проблемою на старому автовокзалі. Якщо ви цього не знаєте, то, прийшовши перед відправленням автобуса, з’ясуєте, що в довжелезній черзі перед вами люди купують квитки на завтра чи на вечір, а у вас залишаються лічені хвилини. Ви захекані прибігаєте до автобуса, бачите порожні місця і спокійний вираз обличчя водія, котрий не може вас взяти. Ви знову біжите до каси і кричите, що ваш автобус відправляється, а вам у відповідь — чого пхаєтеся без черги, мовляв, буде наступний. Люди з квитками (була свідком) інколи не встигали дійти до автобусів, а їх вважали скандалістами.
Якщо ви вже сидите в автобусі, будьте готові, що на виїзді з автостанції до салону зайде контролер і підозріло почне рахувати голови пасажирів. Він уже навіть у сні знає, що водій не візьме собі клопоту на голову, однак створює видимість правопорядку. Заради чого? «Галочки»? Непогана робота — годинами перераховувати людей, котрі з квитками під їхніми поглядами апріорі почуваються винними. Я особисто почуваюся приниженою. У нас що — воєнний час? Чи, можливо, навпаки, ще треба дякувати, що перевіряють не з вівчарками та з автоматами?
Як на мене, то першочерговою проблемою для автовокзалу є не контроль, а зупинки міського транспорту. Адже на скільки кроків збільшилася відстань від зупинки тролейбусів до автовокзалу! Я наївно чекала, що зупинки перенесуть ближче до автовокзалу для зручності людей з багажем. Однак старі платформи зробили відстійниками автобусів, що чекають рейсів, попри яких суне потік людей до автовокзалу. Проте їхні проблеми — це лише їхні проблеми. Все одно — діватися нікуди — треба купити квитки, ходити взад-вперед територією автовокзалу, ніби на прогулянці в парку. Однак це не прогулянка, а незручності чи навіть проблеми для людей з багажем, із дітьми, літніх та хворих пасажирів. Повірте, вийшовши з тролейбуса, я не раз рахувала, скільки кроків треба пройти до автовокзалу, і все збивалася з рахунку після кількох сотень.
Переконавшись, що автовокзал і не гадає щось змінити, я їду за місто, стаю на трасі і «голосую». Хтось зупиниться, і тоді справді — «Щасливої дороги!».
