Попри те, що посилений розвиток тваринництва на Прикарпатті проголосили пріоритетним напрямом сільськогосподарського виробництва на 2011-й, в січні за таким показником, як приріст поголів’я великої рогатої худоби, Івано-Франківщина посіла одне з найнижчих місць серед регіонів України.
Тобто в нашій області, попри свята, спрацювали чи не «найкраще» в державі — забили стільки худоби, що ці втрати не покрило природне відтворення свійської живності. «Перед» у цьому ведуть житниці краю — Городенківщина (мінус 46 голів), Снятинщина (39), Долинщина (24)... А от на Верховинщині та в інших районах з розряду аграрно бідних «умудрилися збалансувати» ті набутки і втрати до нульового рівня.
Над цією ситуацією журилися минулої п’ятниці на колегії головного управління агропромислового розвитку ОДА. Заступник голови облдержадміністрації Василь Брус добрих півгодини розпікав присутніх керівників профільних підроділів РДА, ветеринарної та аграрних служб. і за те, що допустили таке нищення худоби, і за те, що особливо багато полягло від рук м’ясників на переробних підприємствах саме корів.
Перепало їм на горіхи й за те, що не проводять ні з фермерами, ні з селянами-одноосібниками належної роз’яснювальної роботи. Адже в світлі останніх урядових постанов виглядає, що нині українських корів на владному Олімпі цінують на вагу золота. Звісно, живих, а не мертвих. і навіть готові платити селянинові по тисячі гривень за кожну корову, яку він утримує. А за нову корову, вирощену з телиці, обіцяють платити й по п’ять тис. грн.
В. Брус пообіцяв, що в Києві «зроблять відповідні висновки» щодо керівників АПК не лише області взагалі, а й певних районів зокрема. Правда, це станеться після того, як наприкінці лютого на Прикарпаття прибуде, щоб розібратися в ситуації, міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк. А втім, на колегії вирішили ще до того вжити до керівників агропромислових управлінь РДА й названих, і не згаданих районів заходів дисциплінарного стягнення.
Однак хліборобам до цього діла немає. Поки в уряді й парламенті глибоко роздумують над тим, як модернізувати вітчизняне сільське господарство, селяни здають худобу на м’ясокомбінати, бо їм потрібні оборотні кошти для елементарного виживання, а також на підготовку до незабарного веснування — на ремонт техніки, закупівлю насіння й паливно-мастильних матеріалів. Пускати худобу під ніж для українських аграріїв — то наразі єдине джерело фінансових находжень, украй потрібних для латання дір на «сіряках».
Зупинити цей процес зможуть передусім дешеві кредити для сільгоспвиробників. Однак для запровадження цих та інших прийнятних «правил гри» в агросекторі, про які, до речі, ведуться розмови ще з початку останнього десятиріччя минулого століття, в Україні досі бракує владної волі.
