Путівник по Івано-Франківську за 1963 рік пише: «в місті працює 48 підприємств громадського харчування, в тому числі 6 ресторанів». Назв і адрес — немає. А цікаво ж?! Трохи допомогли пошуки в архівах, перегляд старих газет і розмови зі старожилами…
Заклад імені Куби
Кілька ресторанів дісталися совітам у спадок. У першу чергу це стосується ресторану «Київ», що донедавна містився на другому поверсі однойменного готелю на Незалежності, 4. У 1912 році цю кам’яницю збудували «олігархи» Хованці та одразу здали в оренду підприємцям. Головним орендарем був готель «Уніон», а другий поверх знімав ресторатор Селерс. Із назвою він не заморочувався — просто продублював ім’я готелю. У перші повоєнні роки більшовики перейменували «Уніон» на «Київ». У радянські часи цей готельний ресторан був найкращим закладом міста.
У радянські часи ресторан «Київ» був найкращим у місті
У 1959 році там працювали 52 особи. Клієнтів обслуговували 10 офіціантів, 10 буфетників, 14 поварів, три гардеробниці й чотири музиканти. Тут працював легендарний офіціант Куба (Якуб Хаїмович Гайман). Ніхто точно не пам’ятав, коли він з’явився у ресторані — ніби був там завжди. Містом навіть ходили чутки, що Гайман — це колишній власник ресторану. Ніхто не міг так обслужити відвідувачів, як старий Куба. Його поважали всі, й керівництво також. В архіві збереглася відомість, де значиться, що у 1958 році Гайман отримав місячну зарплату 1334 карбованці, а директор закладу лише 827.
Коштував «Київ» недешево, «пролетарії» там з’являлися рідко, більше партійні чиновники та великі начальники.
«Спартак» — чемпіон!
Вулиця Січових Стрільців тоді називалася Чапаєва, а будинок № 12 нагадував казкову рукавичку. Тут вистачило місця обласній філармонії, готелю, ресторану й навіть приватним помешканням. Історія кам’яниці бере початок ще з 1913 року, коли тут постав готель «Австрія». А кожен пристойний готель мусить мати ресторан. За часів ЗУНР тутешня ресторація називалась «Жорж», і тут пили каву президент Петрушевич, прем’єр Винниченко, отаман Петлюра і багато інших діячів. Пізніше навідався і Грушевський.
«Жорж», «Варшава», «Спартак», «Дністер» За поляків готельно-ресторанний комплекс називався «Варшава», й совітам ця горда назва не сподобалася. Вони вважали, що саме вождь гладіаторів і рабів Спартак буде найкращим патроном закладу. Ресторан тоді був на другому поверсі, більшість його вікон виходила на вулицю Шевченка.
У середині 1960-х років і готель, і ресторан перейменували на «Дністер».
Зірка екрану
Найдавнішим закладом, який ніколи не змінював прописки, є дорожній ресторан станції Івано-Франківськ. Колійовий палац ґрунтовно перебудували у 1906‑му, відтоді там діє ресторація. Зрозуміло, що вокзал — не місце для романтичних вечірок, тому публіка була переважно транзитна. Через помірні ціни ресторан користувався попитом у студентської молоді.
У 1969 році в Івано-Франківську знімали художній фільм «Відвага» (російською — «Дерзость»). Багато сцен знімали на вокзалі. Потрапив у кадр і дорожній ресторан. На плівці видно як там мило відпочивають німецькі офіцери, яким прислуговують симпатичні офіціантки.
Також в одній із сцен на стіні видно велику тріщину. Ну, не елітний був заклад.
«Карпати» на місці не стояли
У березні 1948-го у «Прикарпатській правді» з’явилася замітка про те, що вже понад рік триває будівництво ресторану «Карпати», витрачено приблизно 100 000 карбованців, а результату не видно. Керівництво облспоживспілки зреагувало миттєво: винних у затримці товаришів Вольновського та Грисюка звільнили з роботи, а відкриття запланували на 1 травня.
Ресторан «Карпати». 1964 рік
Ресторан дійсно запрацював, щоправда, новозбудованим назвати його було важко. Під заклад переобладнали колишню синагогу на вулиці Чапаєва (тепер Будинок культури глухих, Січових Стрільців, 28). Кам’яниця постраждала від німців під час війни і потребувала капремонту.
У 1956 році, біля нового озера, за проектом архітектора Костянтина Горшеньова звели красивий гостроверхий будинок. Із центру туди негайно перебираються «Карпати». А далі починається плутанина. На багатьох радянських листівках заклад іменують то готелем, то рестораном. Ясність вніс краєзнавець Михайло Головатий, який пояснив, що на першому поверсі був ресторан, а на другому — готель на 30 місць.
Після побудови комплексу «Карпати» (навпроти медінституту) ресторан у озера змінив назву. Відтепер він — «Чайка». Коли у 1970-му поруч звели турбазу «Прикарпаття», готель з другого поверху перебрався туди. У наступному десятилітті «Чайку» понизили у статусі — вона стала коктейль-баром «Садко».
«Літо» чи «Підкова»?
Зі спогадів старожилів відомо, що від початку 1950‑х у парку працював популярний літній ресторан «Підкова». Назва відповідала формі закладу. По центру стояла барна стійка, а ліворуч та праворуч — столики. Знаходився цей ресторан навпроти бюсту Шевченка. Там і зараз помітно деяке підвищення. До наших часів зберігся бункероподібний погреб. Це не що інше, як холодильник «Підкови».
«Літо» (у народі — «Підкова»)
Фото з колекції Романа Білана
Натомість, в архівах Станіславського тресту столових ніякої «Підкови» немає, втім фігурує ресторан «Літо», що був філією «Києва». Відповідь на це питання дало старе фото закладу. На ньому — ресторан «Літо» у форми підкови. Отже, «Підкова» була народною назвою і саме під нею ресторан запам’ятався відвідувачам.
Так кажуть старожили
Ми вже перелічили п’ять ресторанів. Залишилось ідентифікувати шостий. Але тут, як кажуть, думки розходяться.
Так, старожил Володимир Баран пам’ятає, що наприкінці 1940-х у Станіславі діяли кілька ресторанів, які працювали ще за німців. Наприклад, на перехресті Чорновола й Січових Стрільців функціонував колишній ресторан Гаубенштока. Цей літній заклад розташовувався на даху одноповерхових крамничок. Він славився добрим пивом.
На теперішній вулиці Шашкевича, у будинку № 9, був ще один ресторанчик. Він мав власний джаз-бенд, що складався зі скрипалькі Барановської, акордеоніста Манека та саксофоніста Пікаря. Вдень музиканти грали у кінотеатрах, а вечорами «зажигали» в ресторані. Багато народу приходило не стільки поїсти, скільки послухати модну музику.
А молоді хлопці надавали перевагу колишньому ресторану І класу пана Квятковського. Він стояв на стометрівці, де тепер ювелірний магазин «Алмаз». За словами Володимира Барана, там було багато «жінок легкої поведінки», часто спалахували бійки та поножовщина.
Втім ці ресторани позакривалися вже на початку 1950‑х. Тоді про який заклад йдеться у путівнику?
У «Прикарпатській правді» за 1949 рік є стаття про реконструкцію парку. Пишуть, що закінчений ремонт двоповерхового будинку на березі озера. У 22 його кімнатах розташуються дві бібліотеки, читальний зал, кімната наочних приладів про життя Сталіна, ресторан, більярдна і т. д.
Отож шостий ресторан міг бути в парку, в колишньому палаці барона Ромашкана. Хоча й не факт. Може, хтось із читачів знає про це більше?
