Чи може історія бути предметом державної таємниці?

«Що може бути таємне у визвольній боротьбі середини минулого століття? Тільки агентура. Та й та вже не існує. А існують тільки нащадки...» Біля СБУ відбулася акція протесту…

"Приходь, здавайся!” – під таким гаслом сьогодні біля центрального офісу СБУ в столиці пройшла акція-протест проти кримінального переслідування істориків, цензури історії і перевищення СБУ своїх повноважень.

Нагадаємо, днями одного з головних дослідників УПА, директора львівського Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького” (який було створено за президента Ющенка і який перебував у структурі СБУ) Руслана Забілого затримали співробітники СБУ, щойно він зійшов з львівського потягу на столичну платформу. Пана Забілого запросили в автомобіль, відвезли в офіс, де протримали 14 годин, "опитуючи” на історичні теми.

Учасники пікету тримають плакати з написами: "Ні КГБізації СБУ”, "Ні реанімації КДБ”, "Стоп КГБ”, "ЧеКа в минуле”. Перед початком символічної ходи до офісу СБУ мітингувальникам роздають диски з матеріалами з архіву СБУ, які стали відомі громадськості завдяки зусиллям Забілого.

– СБУ шукає третіх осіб, для яких призначалася ця інформація. Ми, як законослухняні громадяни, розкажемо СБУ, що ми і є тими третіми особами. Прошу підняти диски вгору, – звертається до учасників історик Володимир В’ятрович, колишній директор архіву Служби безпеки. – Цю інформацію везли для всього українського народу. Забілий віз інформацію для мене. Забілий віз інформацію для кожного.

З наліпками "Забілий віз інформацію для мене” народ рухається до будівлі, скандуючи: "Історикам свободу!”, "Ганьба СБУ”, "Хорошковського у відставку!”

– СБУ перетворюється в каральний орган. СБУ застосовує чекістські методи 1937 року, – скандує В’ятрович. – Це не пройде. Ми живемо в незалежній Україні. Якщо ми будемо мовчати – 37-й рік повториться, але ми не будемо мовчати.

Перед будівлею служби безпеки учасники пікету викладають з дисків цифру зі знаком запитання «37?». На знак того, що не допустять повернення терору 1937 року.
Громадськість нагадує СБУ, що її справа – ловити корупціонерів, а не істориків.

Багаторічний політв’язень радянських тюрем і таборів, відомий громадський діяч, народний депутат Левко Лук’яненко теж бере участь у акції.

 Москва не зацікавлена в тому, аби були розсекречені й показані українській нації методи знищення українців, – розповідає він журналістам. – І наша влада на чолі з президентом Януковичем стоїть на позиціях московських, а не українських. Його заява в Раді Європи про те, що в Україні геноциду не було, – це замовлення Москви, і він його виконав. Янукович служить не українській нації, а Москві. Ми категорично протестуємо проти такої влади, і в тому числі Хорошковського, який безпосередньо керував арештом документів ученого.

На мітинг завітала й письменниця Оксана Забужко, тримаючи в руках свій останній роман "Музей покинутих секретів” – "про любов і смерть на тлі подій, які відбувалися в УПА”. Письменниця провела своєрідний брифінг, виступивши зі зверненням до представників СБУ.

– Тієї держави, "таємниці” якої віз Руслан Забілий, уже 20 років як не існує. Ваш шеф, колишній головний митник, очевидно, скористався методологією митниці. Тільки замість списку заборонених до ввезення товарів, дав тепер своїм підлеглим "довідник чекіста” якогось 1934 року. Я прийшла сюди насамперед як автор роману, герої якого борються за розкриття таємниць архівів, за знання історичної правди. Це правда про нашу з вами історію, це правда про родинну пам’ять кожного з нас, у тому числі й вашу. У цьому романі є один документ, безпосередньо взятий з "Тюрми на Лонцького”. На форзаці відтворено напис, зроблений на стіні в’язниці політв’язнем у 1954 році… Причина того, чому Україна всі ці 20 років після розвалу СРСР і після першої хвилі знищення архівів КДБ у 1990-1991 роках продовжує тупцятися на місці, є зокрема й та, що ми досі в полоні тієї не визволеної пам’яті СРСР і НКВС. Не будьте НКВДистами, будьте працівниками Служби безпеки держави Україна.

Учасник акції Василь Овсієнко тримає плакат з написом: "Ми, колишні політв’язні, – живі носії таємної інформації про злочини КГБ/КПСС”. Він був ув’язнений тричі, починаючи з 1973 року. За розповсюдження українського самвидаву.

– У цій хаті я провів 13 місяців, – киває пан Овсієнко на будівлю СБУ. – А загалом 13,5 років ув’язнення... Розповсюджував працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація”, "Український вісник”, який видавав Чорновіл, статті Сверстюка, вірші Холодного... Руслана Забілого винуватять у тому, що він збирався передати таємну інформацію третім особам на електронних носіях. Сьогодні колишня політв’язенка Ірина Калинець сказала мені по телефону, що в музеї "Тюрма на Лонцького” вилучено записи спогадів політв’язнів. А в Забілого вилучено матеріали про ОУН і УПА. Ось які державні таємниці КДБ СРСР оберігає Хорошковський.

Двоє чоловіків намагаються прикріпити до вхідних дверей СБУ плакат "Це КГБ. Воно кусається і смердить”. До них одразу підбігає юний міліціянт:

– Не можна! Зніміть! Тримайте в руках! – намагається зупиняти мітингувальників правоохоронець, але під спалахами фотокамер ні з чим зникає в натовпі.

В’ятрович запевняє, що в Забілого були документи, які розповідають про політичні репресії в Радянському Союзі й про боротьбу українського визвольного руху і державної таємниці вони не становили.

– Такі самі документи є в мене й у десятків, якщо не сотень істориків як в Україні, так і за кордоном. Більшість матеріалів стосується УПА. Наприклад, звіт про боротьбу УПА з німцями. А також документи щодо терору 1937 року. "Розстріляні списки”, тобто списки людей з написом "расстрелять”. Цінна інформація, яка не мала й нічого не може мати спільного з державною таємницею... Згідно з законом про державну таємницю такою таємницею вважається інформація, розголошення якої може завдати шкоди національним інтересам України. Очевидно, що ця інформація не може завдати шкоди. У законі чітко вказано, що не може вважатися державною таємницею інформація про порушення прав і свобод громадян, тобто про політичні репресії. Складається враження, що СБУ або демонструє цілковитий юридичний нігілізм і незнання права, або це відверта нахабна акція залякування.

Робота з розсекречення архіву СБУ розпочалася у 2008 році. Але, на думку В’ятровича, розсекречено лише 10%. До решти документів руки не дійшли. Тобто роботи в нинішнього керівництва СБУ могло б вистачити. Проте бажання немає. Більшість документів у архівах служби безпеки – про політичні репресії, незаконні арешти, депортації, розстріли. В’ятрович запевняє, що ця інформація за визначенням не може бути таємною.

Що стосується долі Руслана Забілого, то він зараз у Києві, днями повернеться в рідний Львів. Жодних процесуальних дій щодо нього СБУ поки що не вживала, ніяких звинувачень не висувала. В’ятрович також наголошує, що допит процесуально не був оформлений і в СБУ хочуть представити його як "розмову” з Забілим.

Подібні акції-протести під стінами регіональних осередків СБУ пройшли сьогодні в Херсоні, Черкасах, Харкові.

Ми вирішили поцікавитися, чи може в принципі історія бути предметом державної таємниці і як має відбуватися процес розсекречення архівів.

Володимир В’ятровичВолодимир В’ятрович, історик:

Ні. Ані в розвинених демократичних країнах, ані в Україні історія не може бути державною таємницею. Є закон, який дуже чітко регламентує, що таке державна таємниця. І є ще цікавий документ – звіт відомостей про державну таємницю, у якому чітко перелічено, які види інформації є таємними. Історичної інформації там немає. Ці документи не повинні бути засекреченими, тому що вони ніколи не містили грифів Української держави. У жодному з них немає грифів "таємно” чи "цілком таємно”. Є грифи Радянської держави "секретно” і "совершенно секретно”, які, згідно з українським законодавством не чинні й не мають жодної сили.

Процес розсекречення – це бюрократична процедура, яку ми започаткували для приведення у відповідність до чинного законодавства нинішньої ситуації. По суті, з боку СБУ відбувалося порушення закону, тому що протягом 20 років існування Служби безпеки незаконно була недоступною інформація, яка не містить державної таємниці.

Оксана ЗабужкоОксана Забужко, письменниця:

Це риторичне запитання. Історія є необхідним складником усякої національної ідентичності. Питання в тому, чию ідентичність боронить нинішнє керівництво СБУ. Чи воно боронить ідентичність українців, чи мертвого СРСР… Якщо трупа захищають їхні шефи в Москві, то нашому керівництву треба усвідомити, що то їхня ефесбешна медведівська й путінська проблема. Вони зараз підмахують своєму московському керівництву без розуміння того, що Москва палитиме свою країну, а їхня країна тут, і вони повинні залишатися в діалозі зі своїм суспільством і своєю країною. Поки вони цього не усвідомлять, говорити, що в Україні є СБУ, не доводиться.

"Музей покинутих секретів” написаний мною в безпосередній співпраці з галузевим державним архівом СБУ. Там є подяка за надані фотоматеріали. Це все доступно. Це все було. Це не є державна таємниця. Це розсекречені таємниці СРСР.

Левко Лук`яненко і Юлія Тимошенко під час опозиційного мітингу. 7 вересняЛевко Лук’яненко, колишній політв’язень, народний депутат:

В умовах демократії і свободи історія, тобто минуле, не може бути таємницею.

Для держави, яка нормально розвивається, є речі, яка вона тримає в таємниці кілька десятків років. Наприклад, Англія. Робота її розвідки чи спецоперації є втаємничені 30 чи 50 років. Але в нас ідеться не про роботу Української незалежної держави. Екс-президент Ющенко зняв таємницю з документів до 1991 року, до проголошення Незалежності. Історія до цього часу не може бути таємницею. Заборонити й зробити ту інформацію таємницею – означає позбавити народ можливості знати свою історію. А без знання історії не може бути історичної свідомості, консолідації нації.

Станіслав КульчицькийСтаніслав Кульчицький, історик:

Пакт Рібентропа – Молотова – це історія. Але він упродовж десятиріч був державною таємницею, і цілком зрозуміло чому. Бо це було єдине пояснення, чому країни Балтії опинилися в складі Радянського Союзу. І коли цей пакт став предметом гласності, ці республіки СРСР спокійнісінько з нього вийшли.

Історія – це не тільки наука, це наше минуле. Але я справді не розумію, що таємне є у визвольній боротьбі середини минулого століття. Що може бути таємним? Тільки агентура. Та й та вже не існує. А існують тільки нащадки.

Яка практика розсекречення архівів? Є строк давності. У нас строк давності не був установлений. І кожний засекречений документ мала розсекречувати спеціально створена комісія. Це дуже марудна, трудомістка справа. Ось чому так багато засекречених матеріалів.